На Різдво люди, які ворогують або мають розбіжності в справах, повинні налагодити свої відносини і втихомирені зустріти свято

Вже Передріздвяний час виявляв, що зближається дуже Святочна хвиля, глибоко прочута народом, наперед опановуючи його всю психіку й всі почування. Це — Святий Вечір, властиве Свято Різдва-Коляди, що містить у собі всю суть того Свята. Це велике громадянське й культурне Українське Свято — вислів найстарших народних традицій і атавістичних почувань та день духової, культурно-релігійної, всенародної обнови.

Народ розпочинає Святовечірній день приспособленням «Святого Вогню», який розпалюють на припічку і в печі з дванадцяти полін, наготовлених 12 днів наперед. Це ідея первісного світотворчого Вогню, знайомого нам з містерій Передріздвяного часу, що тепер у Святовечірній великій містерії виступає як перший головний чинник таємних починань.

Містичне число 12 відразу звертає на себе увагу. На перший погляд — це Сонячно-Місячна кабалістика або символіка грядущого нового року, останок Вавилонсько-Єгипетських традицій астрологічних та світової ідеї Нового спасенного часу. Але в дальших містеріях, у час Святої Вечері, буде містика чисел змінною й іншою і покажеться, що в ній є можливі інші, далеко старші мотиви, а саме — племінних і родових традицій. Оцим Таємним Вогнем має бути зготовлена Свята Вечеря, бо вона сама має знамена великої таїнниці.

Живим вогнем називають на Україні вогонь добутий тертям об себе двох куснів сухого дерева. Так добувають вогонь народи природи і всюди приписують такому вогневі таємне або й міфологічне значення.

Вечірня Зірка – клич до Святої Вечері.. Хоч оця Зірка признана Християнським різдвяним обрядом за символ новоявленої в ночі Різдва Ісуса Христа звізди і українці цей Християнський символ поважають та про нього не забувають, але все-таки дають цій Зірці в Староукраїнському святі окрему роль.

У колядуванні тісно переплелися язичницькі і християнські мотиви. Раніше Коляда символізував поклоніння Сонцю, теплу, що дарує родючість і веселість, в колядках оспівувалися сонце, гроза, місяць, звучали побажання рясного урожаю, щасливого весілля та ін. Поступово коляда злилася з Різдвом, що наступає якраз в той час, коли сонце повертає до весни. Під впливом церкви, яка довго не визнавала Коляду, з колядок майже витіснилися язичницькі символи і стали переважати християнські.

Безліч різноманітних народних прикмет і повір’їв пов’язували з святвечором: вечірнє небо, зірки, погода як би передбачали врожай. Наприклад, якщо небо усипане зірками - чекай багато грибів і ягід в лісі, врожаю гороху і багатого приплоду худоби. Якщо паморозь на деревах - до рясних хлібів, бджоли роїтимуться. Якщо сніги підносяться уподовж дороги, жито шалено колоситиметься, якщо ж дорога вище за сніги на полях - до неврожаю. Стежини чорні - до врожаю гречки. У цю ніч ніжки столу зв’язували мотузком, щоб худоба не бігала з двору; кури не годували - щоб грядки не копали; пряжу в тугі клубки мотали - щоб капуста уродилася.

На Україні та в південних областях Росії зберігся звичай запалювати вогнища напередодні Різдва. Це пов’язано і з Колядою, і з євангельськими пастухами, що грілися біля багать в різдвяну ніч. А уранці пастухи, обходячи двори і удома, «обсіювали» вівсом хати, поздоровляли з святом господарів, примовляючи: «По підлозі теляток, під лавкою ягняток, на лавці хлоп’ят» - або: «Ягнята за лавкою, телятки у лавки, а поросятки по всій хаті».

Навряд чи можна назвати інші такі веселі святкування, як дні Різдва і святок, так шумно і що весело наголошувалися на Русі. Різдвяна ялинка, дитячі свята з довгожданими подарунками; ворожіння молодих дівчат, що перетворилися на веселу забаву. Дівчата виходили за ворота і питали ім’я першого зустрічного чоловіка. Існувало повір’я, що майбутній жених матиме таке ж ім’я. Дівчата з полін споруджували під своїм ліжком подібність колодязя, а укладаючись спати, казали: «Суджений, прийди по воду». Під подушку клали гребінь, тричі примовляючи; «Суджений, ряджений, прийди причесати мені голову».

Святвечір - завершальний день Різдвяного посту. Цього дня Церкву наказує строгий піст до вечірнього богослужіння. У християн прийнято, щоб люди, що ворогують або мають розбіжності в якихось справах, налагодили свої відносини і втихомирені зустріли свято.

Святвечір - це перш за все родинна вечеря. У будинку панує мир, спокій і згода, привітність і доброзичливість. Весь жаль, невдачі і печалі віддані забуттю. Вся сім’я накриває святковий стіл. По старовинному звичаю, стіл раніше посипали сіном - на згадку про кубло і ясла, потім застилали білосніжну накрохмалену скатертину; у центрі ставили кутю таі інші страви, яких неодмінно повинно було бути дванадцять.