Син керівника Департаменту з питань виконання покарань України Василя Кощинця вбив Іванку Гошовську — версія матері

Це був страшний похорон. У селі Чукалівка Тисменицького району ховали двадцятип'ятилітню Іванку Гошовську. Море квітів. Довга чорна процесія. Сумна мелодія церковних дзвонів. Приречений зойк знесиленої горем матері. Як усе до болю контрастувало з ніжним літнім днем, коли тільки жити, творити, кохати. Галина Василівна важко розуміла: чи то кошмарний сон, чи дійсно проводжає назавжди любиму донечку туди, звідки вороття нема. І більше ніколи не милуватиметься її чарівною вродою, не почує дзвінкого сміху, не поведе під вінець. Учора було стільки планів, надій, сподівань. А тепер на всьому хрест.

Дівчину запросили погостювати в Долині і там застрелили. Щоб уникнути відповідальності, винуватці трагедії з допомогою професійних консультантів і високопоставлених покровителів вигадали міфічну історію про нічний збройний напад на їхню компанію, в якій була Іванка Гошовська, невідомих зловмисників. Версія недолуга. Але єдину її відразу після вбивства оприлюднили через засоби масової інформації правоохоронні органи краю, не маючи для цього жодних вагомих підстав.

Чому спішили з висновком? Відповідь на поверхні. Треба було відвести підозру від "мажора" - сина керівника Департаменту з питань виконання покарань України Василя Кощинця. Мама покійної скрізь називає саме його нащадка убивцею.

Фатальний четвер 23 липня Галина Василівна згадує до подробиць. Зранку донька повідомила, що телефонував Кощинець-молодший. Настирливо пропонував разом відпочити. Для цього Іванка мала приїхати в Долину. На той час у неї з мамою були інші плани. Все підготовили, аби повернутися в Італію. Зібрали сумки, замовили два місця в автобусі на 24 липня. За кордоном вони працювали досить давно. Галина Василівна дев'ять років, донька п'ять. Як і більшість наших земляків, жінка подалася на чужину не від доброго життя. Важко хворів другий чоловік, треба було вивчити Іванку й молодшого сина. Збудувати хату.

В Галини Василівни гірка доля змалку. Росла сиротою в дитячому будинку. Коротким виявилося її подружнє щастя. З річною донькою на руках овдовіла. Батько Іванки помер через хворе серце. З Василем Кощинцем вони були двоюрідними братами.

Їхнє коріння в селі Розточки Долинського району. Тут могила Іванчиного тата. Час від часу дівчина навідувалася сюди, щоб причепурити місце спочинку рідної людини. Вона шанувала вітчима Романа Струтинського, який ніколи не робив різниці між нею і братом. Але завжди пам'ятала того, хто дав життя.

Влітку минулого року Іванка приїхала з Італії, тож вирішила помолитися на батьковій могилі. В селі зустріла свого двоюрідного брата Миколу Ільницького. Від нього довідалася про Василя Кощинця-молодшого, який "стоїть" у районі круто. Має великий торговий комплекс, базу відпочинку, інший бізнес. І батько його "шишка". Був народним депутатом, очолює тюремний департамент. Згодом М.Ільницький звів дівчину з її троюрідним братом, який чомусь більше двадцяти років не давав про себе знати.

Мабуть, нова сестра зачарувала плеканця долі. В.Кощинець часто дзвонив їй в Італію. Коли торішньої осені одружувався, запросив Іванку. Одну без матері. Галина Василівна познайомилася зі свояком тиждень після весілля. Молоде подружжя завітало до них на каву. Вдруге у Чукалівці В.Кощинець був незадовго до горезвісного "відпочинку". Цього разу приїхав сам, у хату не зайшов. По телефону сказав Іванці, що хоче з нею поговорити. Сиділи в кафе. Пізніше донька передала мамі суть розмови.

Новоспечений брат наполегливо відраджував її від поїздки в Італію. Навіть не хотів чути, що в неї там коханий хлопець. Казав усе кидати, влаштовуватися до нього адміністратором на базу відпочинку. Якщо не підходить, обіцяв придбати їй магазин у Долині чи Івано-Франківську. Від несподіваних щедрот дівчина відмовилася. Бо розуміла: просто так нічого не дають. А за кордоном робота, заможний наречений, який щодня телефонує і просить повертатися.

Вони знали одне одного більше трьох років. Італієць дуже любив українську дівчину, чекав із дня на день. Та, схоже, їм не судилося бути разом. Довідавшись про смерть коханої, Ферарра Ізідоро прилетів на похорон. Усі, хто там був, бачили, як йому важко пережити велику втрату.

Галина Василівна досі не може збагнути, чому після Кощинцевого дзвінка Іванка відклала поїздку. Вона це пояснює тим, що донька перед далекою дорогою вирішила не тільки відпочити, а й наступного дня провідати батькову могилу. До того ж мало бути весілля її найближчої подруги. Мабуть, Іванка хотіла піти на нього. І вже тоді з полегшенням вирушити на чужину. Мама все розуміла, тож досить спокійно сприйняла намір доньки поїхати в Долину. Дівчина гарно одягнулася, зупинила біля дому маршрутку. Потім від парку воїнів-інтернаціоналістів попрямувала автобусом назустріч... смерті.

Кілька разів Галина Василівна їй телефонувала. Востаннє Іванка сказала, що минула Калуш. Усі спроби додзвонитися ввечері були марними. Абонент знаходився поза зоною досяжності. Як пізніше стало відомо, о вісімнадцятій тридцять вона по телефону розмовляла зі своєю подругою, а також із Ф.Ізідоро. Розповіла, нібито в компанії М.Ільницького, В.Кощинця з дружиною, подружжя Тишківських відпочиває на так званій чеській базі.

З фотосесії і порожньої тари видно: гуляння було інтенсивне. Пили горілку, мартіні, настойку, купалися в гірській річці. Навіть вагітна Кощинцева жінка занурювалася в холодну воду. А він усе западав біля Іванки...

У п'ятницю зранку Галина Василівна набрала номер телефону доньки. Цього разу почула довгі гудки. Однак ніхто не відповідав. Дзвонила ще і ще. Даремно. То не було схоже на Іванку. Материнське серце защеміло. Через хрещену доньки з Долини роздобула телефонний номер М.Ільницького. На запитання, де Іванка, той невиразно відповів: із В.Кощинцем допізна сиділа, а тепер, мовляв, спить. Звичайно, збрехав.

До одинадцяти дня мама намагалася почути доньку і не знала, що та лежить при смерті в реанімаційному відділенні Долинської райлікарні, її доставили сюди близько першої ночі з проникаючим вогнепальним пораненням правої скроні. Дівчина втратила багато крові. Значить, потерпілу не зразу відвезли в медзаклад. Скоріш за все винуватці трагедії на п'яну голову панічно шукали варіанти, як "відмазатися" від злочину.

При скрупульозному розслідуванні можна встановити, кому телефонували, де просили допомоги. Без сумніву підключили Кощинцевого батька, інших чинів у погонах. Тож не дивно, що коли медики повідомили в райвідділ міліції про пацієнтку з вогнепальною раною, довго не могли знайти його начальника. Об'єкт, де скоїли злочин, під охорону взяли лише через півдоби. За цей час тут можна було вилизати всі сліди, знищити речові докази.

Замість того, аби відправити на експертизу для встановлення рівня алкоголю в крові В.Кощинця та його спільників, міліціонери бігали їм по сигарети. Може, й пиво підвозили. Тому не мали часу взяти відбитки пальців, оглянути Кощинців "Ленд крузер". Зате поспішили видати в ефір байку, як хтось обстріляв компанію відпочивальників, де був із дружиною син керівника тюремного департаменту. Мовляв, мітили в нього - поранили дівчину.

Цікаво, звідки знають, що цілили саме в Кощинця-молодшого, а він витягнув із багажника рушницю і пальнув у повітря? Повірили на слово тим, серед кого убивця, а решта його прикриває? Чому, наприклад, правоохоронці не припустили, що перебуваючи під дією алкоголю, веселі хлопці вирішили влаштувати салют зі зброї, котру мали, і хтось випадково підстрелив дівчину? Це могла навмисно зробити дружина В.Кощинця, приревнувавши Іванку до чоловіка, який демонстративно вився біля неї. Або він сам вкоротив віку красуні, розлючений категоричною відмовою від інтиму. Якщо не моя, то не дістанься нікому. Проаналізувавши поведінку залицяльника, мама Іванки найбільш схильна до цієї версії. Хоча право на життя мають й інші варіанти причин трагедії.

Сумнівна репутація, скажімо, у фігуранта кривавого пікніка Олега Тишківського. З Кощинцями він зв'язаний не тільки виробничими узами. Торік чекала кримінальна відповідальність на Володимира - брата Василя за побиття співробітника міліції. Свого часу цей бешкетник уже встиг попрацювати слідчим в обласній прокуратурі, але довго там не затримався. Його злочин узяв на себе О.Тишківський, вигородивши "мажорного" синка. У "стрілочника" родословна оповита драматичною павутиною. Батько Олега вбив старшого сина, а тоді повісився.

Ось вяку сумнівну компанію потрапила Іванка. Коли вона чотири доби лежала без пам'яті в реанімації, туди жодного разу ніхто з тих, із ким відпочивала, носа не показав. Боялися, що дівчина прийде на мить до тями і вкаже на убивцю?

Все одно таємне стане явним. Мине час, слабка ланка в ланцюзі брехні дасть тріщину. Не може стільки очевидців злочину вічно жити з важким гріхом на совісті. Громадськість також повинна знати, хто дав вказівку порушувати кримінальну справу за статтею 121 та 296, а не 115. І лише після того, як мама, не зважаючи на погрози, в різних інстанціях Києва вперто домагається правди про загибель дитини, аж 26 серпня старший слідчий відділу СУ УМВС в області Г.Литковець перекваліфікував "злочинні дії невідомих осіб" із хуліганських на умисне вбивство.

Та є великий сумнів, що місцевими силами вдасться розплутати цей детективний клубок. Що їм вистачить уміння й волі. Було б краще, якби справу доручили фахівцям генпрокуратури і МВС. Надто вона резонансна. З самого початку дуже запущена.

Про біду Галині Василівні сповістив М.Ільницький, коли, на прохання В.Кощинця, близько дванадцятої дня приїхав до неї. Сказав, що нічого страшного нема. Просто стріляли у Василя, а поранили Іванку. Вона в лікарні.

Машиною лихого посланця Г.Струтинська помчала в Долину. Завідуючий реанімаційним відділенням спитав, чи вона готова бачити доньку. "У будь-якому стані", - відповіла Галина Василівна і зайшла в палату. Перед нею, чоловіком та сином відкрилася страшна картина. Іванка лежала майже мертва, її серце билося завдяки апарату. Жодних синців не було. Тільки на правій скроні, де пульс, чорний слід від кулі. Пізніше розтин показав, що це проникаюче дробове поранення. Метал пробив череп і застряв у мозку, залишивши жертві мінімальні шанси вижити. Як повідомили медики, надія тільки на Бога. Тому вмили руки, остаточно віддавши пацієнтку владі Всевишнього.

Чекали п'ять днів. Сказали, якщо стан хворої протягом цього часу буде стабільний, її можна доставити у Львів чи Київ вертольотом. Його обіцяв надати старший В.Кощинець, який приїхав у лікарню 25 липня. Тоді він ще був керівником департаменту. Згодом Кабмін звільнив президентського ставленика з посади найвищого тюремного наглядача, аби влаштувати туди людину Ю.Тимошенко. Ій потрібні голоси. В тому числі ув'язнених.

Батько В.Кощинця запевняв Галину Василівну, що зробить усе можливе, аби врятувати доньку. Його рідна сестра пропонувала матері дві пачки грошей. Однак та не взяла. Бо розуміла: вони не їй хочуть допомогти, а вигородити свого нащадка.

Василеву дружину дотепер ховають від слідчого, мотивуючи вагітністю. Свідомо затягують процес інші фігуранти справи. Так, молодший Кощинець кудись зник на тривалий час, поміняв телефонні номери. А старший ігнорує запрошення дати покази як свідок.

Днями до Галини Василівни, коли купувала квіти на могилу доньки, підійшов незнайомий дебелий тип і пригрозив: не стулиш рот - буде гірше.

Прикарпатська Правда