Вакантні посади в сільських школах Калущини обійняли вчорашні випускники вузів

Хтось такий захід назве показухою, хтось – дешевим популізмом, хтось – ще інакше. Але сам факт, що нинішній голова райдержадміністрації Василь Іванишин слушно піддав гласності проблему працевлаштування вчорашніх випускників вузів і зініціював прозорий, демократичний конкурс на заміщення вакантних освітянських посад в районі, яскраво засвідчує про те, що він таки тисячу разів має рацію. Адже насправді проблема працевлаштування молодих фахівців останнім часом дуже гостро стоїть на порядку денному.

Особливо в цьому році, у час економічної кризи, яка боляче вдарила по кишенях кожного із нас. І щоб молода, енергійна, працездатна особа, яка п'ять років опановувала свою майбутню професію, не могла знайти собі місця роботи за фахом – це, вибачте, абсурд. Адже саме ці молоді люди – наше майбутнє, майбутнє України. Та, на жаль, така сувора дійсність. І від цього нікуди не дітися.

Ось і того серпневого дня в актовому залі райдержадміністрації, де проходила нарада з керівниками загальноосвітніх шкіл району, зібралося чимало вчорашніх випускників різних навчальних закладів нашої держави, плекаючи хоч маленьку надію (вакансії були оголошені заздалегідь, тож познайомитись з ними мав змогу кожен) зачепитися за місце, тобто одержати змогу працювати за фахом у тому чи іншому загальноосвітньому закладі району. Прийшли навіть і ті, хто наперед уже знав, що вакансії за здобутим фахом немає. Мабуть, просто «засвітитися» або ж пересвідчитися у прозорості даного заходу.

Зауважимо, що претендентів того дня було у декілька разів більше, ніж самих вакансій. Тож тривав прискіпливий, виважений відбір кандидатів. А були серед них випускники Тернопільського педагогічного, Прикарпатського, Львівського, Чернівецького національних університетів, інших вузів України. Були тут й ті, хто міг похвалитися червоним дипломом, стажем педагогічної діяльності, і навіть без п'яти хвилин кандидатом наук. Переважна більшість із цих молодих дипломованих осіб погоджувалася (були й такі, що відмовлялися від пропозицій) одержати навіть далеко не повну ставку, а 75 % від неї, 50 %, 25 % і менше, а також їхати у найвіддаленіші села району, щоб тільки працювати за фахом. Та далеко не кожному із претендентів у той день посміхнулася фортуна.

Скажімо, на посаду вчителів початкових класів (іноземна мова) претендувало аж шість осіб, однак пропонувалися лише дві вакансії і ті по 6 годин. За десятки кілометрів від Калуша – у загальноосвітніх школах сіл Кудлатівка та Перекоси. Якщо підрахувати проїзд у транспорті в ці населені пункти і назад, додати до цього кошти на харчування і від майбутньої зарплати за 6 год. на тиждень відняти суму очікуваних витрат, то практично мало що й залишається. Але, не дивлячись на це, молоді люди погоджувалися на такі «кабальні» умови. А куди дінешся?

Не поталанило того дня молодим фахівцям з української мови та літератури, як і вчителям початкових класів. Перших було троє, других – шестеро. Однак вакансій для них не було. Із 4 молодих спеціалістів, що здобули фах історика, поталанило знайти собі місце роботи з восьмигодинним робочим тижнем на окраїні Калуського району (у с. Лука) тільки аспіранту із села Студінки. А майстер спорту України, випускниця Прикарпатського національного університету так і не змогла одержати місце роботи у сільській школі за спеціальністю фізична культура. Чи не парадокс?

Власне, із 75 осіб, а це і хіміки, і біологи, і математики, і фізики, і географи, і фахівці інших освітянських професій, зуміли знайти собі роботу тільки 24. Інші, а це дві третини учасників конкурсу, і надалі оббиватимуть пороги центру зайнятості та продовжуватимуть жити надією, що з часом їм все ж таки поталанить. Зрештою, таку надію їм вселяв начальник відділу освіти РДА Михайло Срібняк. І був правий, адже життя на місці не стоїть.

Якщо вже мову ведемо про проблему працевлаштування вчорашніх випускників вузів, то не можна не сказати про те, що нині у загальноосвітніх школах району трудиться чимало пенсіонерів.

«Їх у нас приблизно 120 осіб, – наголошував голова районної ради Василь Прокопів. – Це ті люди, які ходять на роботу і одержують зарплатню та ще й мають пенсію. Законодавство дозволяє їм працювати, і вони працюють. А молодь не має змоги працювати, бо нема вакансій. Це – несправедливо».

«Я б поділив пенсіонерів на дві категорії, – зауважував голова райдержадміністрації Василь Іванишин. – Перша – педагоги від Бога. До них немає претензій. І друга – це такі, відверто кажучи, якщо б їх і не було, то ніхто б цього не зауважив. Тобто такі, які не мають ніяких заслуг і не можуть похвалитися ефективною роботою. Таким слід уступати місце молоді. Школи району повинні омолоджуватися. Адже скільки є молодих дипломованих кадрів без роботи. Хіба це не проблема? Її потрібно вирішувати. І ми будемо її вирішувати».

До сказаного важко щось і додати, хіба те, що подібна картина із працевлаштуванням вчорашніх випускників вузів вимальовується і в міських загальноосвітніх школах. Можливо, міській освіті теж варто вдаватися до подібних кроків?

Богдан Тимків